При використанні матеріалів цього сайту - АКТИВНЕ ГІПЕРПОСИЛАННЯ та розміщення банеру -ОБОВ'ЯЗКОВЕ!!!

Твір - роздум на тему "Моя Харківщина"

Для кожної людини найкращім є те місце, де вона народилася, зросла, відкрила для себе світ краси та мистецтва. Для мене таке місце - мій рідний Харків. А найулюбленіша сторінка його історії та сучасності - література рідного краю.

Літературні традиції Харківщини своїм корінням сягають у сиву давнину. Мабуть, чарівна природа нашого краю разом з трагічними поді-ями, що тут відбувалися, надихнули невідомого автора на створення "Слова о полку Ігоревім". Адже похід князя Ігоря проходив саме нашими краями.

Мандрував Харківщиною і подовгу жив і працював у Харкові Григорій Сковорода. Прославили наш край П.Гулак-Артемовський, відомий байкар, професор Харківського Університету; Г.Квітка-Основ'яненко, зачинатель нової української прози;П. Грабовський навчався в Харкові, Марко Вовчок навчалась у Харківському пансіоні.

З Харковом пов'язані імена Володимира Сосюри(навчався і працював), Павла Тичини (працював у журналі "Червоний шлях"), Миколи Хвильового (навчався у Богодухівській гімназії, працював і похований в Харкові), О.Довженка (працював карикатуристом у газеті "Вісті ВУЦИК" під псевдонімом Сашко), Жили і працювали в Харкові А,Головко, О.Вишня, Олесь Гончар, Григорій та Григір Тютюнники.

Історія літературної Харківщини багата на славні імена. І в наш час продовжується розвиток літератури, творчо працює спілка письменників, вписуючи нові імена до Харківського літературного Олімпу. Хто ж вони, наші сучасники, земляки, майбутні класики?

Сьогодні в Харкові працює обласне літературне об'єднання імені Павла Тичини. Харківську спілку письменників очолює письменник Іван Перепеляк. Харківщина представленав літературному житті України іменами Віктора Бойка, Ірини Мироненко, Анатолія Перерви, Віктора Лагоди, Наталі Матюх, Віктора Тимченка, Володимира Верховеня, Оксани Мардус, Ольги Тараненко, Степана Сапеляка, Миколи Побеляна…

Я хочу розповісти про свого улюбленого поета Степана Сапеляка. Степан Сапеляк - лауреат Державної премії ім. Т,Шевченка за 1993 р. Ця премія йому присуджена за збірку поезій "Тривалий рваний зойк" Його творчість, за словами Олеся Гончара, " у найтяжчу годину уособлювала незламність духу і громадянську совість сучасної української літератури." За тоталітарного режиму він зазнав поневірянь. С.Сапеляк розповідає ? "Тоді поняття "поет і імперія " були несумісні. 1973 року мене заарештували і засудили за зачиненими дверима. Фактично на десять років заслання, тюрем і контаборів на Уралі, Колимі". Чому поет зазнав такої сурової кари? Згодом напише про це так : " В тюрмі був єдино за слово своє," На початку 1972 р. він підготував збірку віршів і надіслав у видавництво "Молодь", але один із рецензентів кваліфікував її для слідчих органів КДБ як "націоналістичну" Його звинуватили у "написанні віршів тенденційно націоналістичних, що опорочують своїм змістом радянський та суспільно-політичний лад Союзу РСР", а також у так званій "антирадянській агітації і пропаганді".

Відбувши ув'язнення, він не мав права поселятися в рідних краях, насильно був супроводжений до Східної України (харківська область). Нині проживає в Харкові,

Поезія Сапеляка - особливе явище в сучасній українській поезії. Вона не відзначається традиційною сповідальністю, але музичністть, поліфонія досягаються в інший спосіб. Вірш його пружний і живе глибоким внутрішнім почуттям, більшим, ніж словесним.Стрибкоподібна інтонація дуже природня для його поетичного мислення. Переривчате дихання тут є рисою поетики. Поет наказує сам собі обривати фразу, дрібнити інтонацію, щось опускати в міжрядковий простір. Підтекстова праця асоціацій, що сягають історії України, безперервна, диктується почуттям ліричного героя, і є проявом його душевного багатства, за яким стоїть тисячолітня історія народу. Самобутність, що виростає на традиціях Біблії і давнього українського письменства, поєднується із високою поетичною культурою. Це душа поета стягує справжній духовний зміст у цілісність, у силу, що покликана протистояти силам зла, неволі.

Художній світ Сапеляка надзвичайно багатий і широкий. У цьому світі Добро і Зло не умовні і не позачасові сили - вони застосовні до кожного вчинку і події, віддають відгомоном у минулому і майбутньому. Більше того, у свідомості ліричного суб'єкта об'єднується минуле і сучасне, бо минуле не зникає, а існує не тільки завдяки пам'яті, але й у нинішньому дні, як реальність у видозміненій формі.

Табірна лірика поета за своїми жанрами разноманітна : його вірші не тільки відбивають кипіння почуттів, але й політ думки. вміщують найтонші порухи індивідуальних емоцій і могутній моральний потенціал українського народу. Автор збірки "Без шаблі і Вітчизни " створив цикл елегій: "Мазепа", "У 110 роковину від дня народження", "Елегія(собі до дня народження)" та ін. Тут автор порушує актуальні проблеми своєї доби : історичної долі України, національної гідності, громадчнського обов'язку, закликає націю встати з колін, не бути рабою у завойовника. В елегії "У 110 роковину від дня народження" відтворено трагічний стан української культури, трагічну постать Гната Хоткевича, що загинув у сталінських таборах. Поет уславлює людину, її творчу силу, владу її Слова над тоталітарною дійсністю, ставить важливі питання, що мають пробудити свідомість нації.

Кохання! Вічна тема для поетів. Кожен поет по-новому розкриває її. Світлим струменем влилась в літературу кохання збірка Сапеляка "Страсті по любові". Дозвольте процитувати поета. "Кохання завжди приходить непомітно. Воно приходить на відстані. Кожен переживає кохання у цілковитій самовіддачі. У співвідношенні життя мого і життя коханої. Втілення єдиного душевного Я , що готове навіть на смерть. Любов народжує життя. Вона існує без права на образу, але право на терзання й одкровення , право одним мізинцем руху чи фальшивим вчинком опинитися на відстані без взаємної відданості заради іншого у Любові заброньовано бкз оскаржень. Втрата віри означає розрив кохання , розрив цілісності життя, але жага любити зрошує кожен порух жити задля іншого і завдяки іншому… Це диво триває через усе єство, усе існування моє…

Завершити твір я хочу словами словами Степана Сапеляка : "Творчий стан - це серце в полі божественної аури. Мій вірш не має якогось змісту, як то трапляється у публіцистичних творах. Він фосфориться якоюсь світлизною слова, котре належить тільки абсолюту. Духовність - стан між миттю майбутнього і миттю минулого, стан міфотворення нашого життя, Баченого через слово Боже".

Твір на тему "Вірю в майбутнє твоє, Україно"

Долю держави створюють люди. І від того, якими будуть громадяни держави, залежить її майбутнє. Я вірю в майбутнє своєї країни, адже в ній багато талановитих людей. Про деяких з них я хочу розповісти.

Три різні жінки, три різні долі, але є те потаємне, ніжне, невимовне, що об'єднує їх. Поезія. Жіноча поезія. Чи е різниця між поетом - чоловіком і поетом - жінкою? В чому виявляється різниця між чоловічою і жіночою поезією? А в чому різниця між батьківським і материнським словом, між батьковою і маминою любов'ю? Є на Харківщині три Слобожанські Музи. Оксана Мардус, Олька Тараненко, Наталя Матюх. А знайомство з ними я хочу розпочати словами Ліни Костенко, жінки, поета, громадянської совісті України:

Ольга Тараненко - харківська поетеса, за освітою - вчитель української мови та літератури, працювала у школі, зараз - керівник гуртка юних поетів при Харківському палаці дитячої творчості.

Лірика Ольги Тараненко відзначається глибинною емоційністю, болем і сумом за вчорашнє, тривожним очікуванням завтрашнього. Знайомство з нею я почала зі збірки віршів "Простий сюжет".

Мардус Оксана Григорівна народилася 24 травня 1971р. в с. Нова Водолага, що на Харківщині. Закінчила Харківський Державний Університет 1994 р. Нині працює вчителем української мови та літератури в Сосонівській середній школі. Молода поетеса - учасниця багатьох обласних та республіканських семінарів творчої молоді. Поетичні твори публікувалися в численній періодиці, молодіжних часописах, журналах "Прапор", "Слобожанщина", альманасі "Вітрила - 89", колективній збірці "Отчий дім". Член спілки письменників України з 1997р. "Я Чураївною була…" - перша збірка Оксани Мардус.

Наталя Матюх родом із Чернігівщини. Закінчила факультет журналістики Київського держуніверситету. Працювала в газетах "Комсомольський гарт" (Чернігів), "Вечірній Харків", редактором видавництва "Прапор", у журналах "Деловая жизнь", "Лідери ХХІ століття". Нині - керівник прес-служби Східно - Української академії бізнесу".

Автор двох поетичних збірок: "Я вмію так любить" (1979), "Листс" (1985).

Член Спілки письменників України з 1981р.

Член Спілки журналістів України з 1982 р.

Майстер декоративно - ужиткового мистецтва України (вишивка-мережка) з 1996 р.

"Літо в лютому" (2000) - нова збірка поетеси.

Література без традицій - храм без фундаменту; без пошанування рідної спадщини - приреченість на меншовартість. Починаючи роботу над твором, яставила перед собою мету сприяти вивченню творчості харківських письменників, які кожен, у міру своїх сил і таланту, збагачують українську культуру.Харківські письменники варті того, щоб ми знали про них і пишалися їхніми здобутками. Бо це - історія розвитку культури рідного краю. Тож нехай цей доробок стане ще однією цеглинкою для збудування храму нашого духовного відродження. І тоді я з впевненістю зможу сказати : "Я вірю в твоє майбутнє, Україно!"

Рецензія.

До вашої уваги плани-конспекти уроків з літератури рідного краю. Автор користувався багатьма джерелами, наведеними у списку літератури, до якого включено науково-методичні праці, хрестоматію, оригінали художніх творів. Варто нагадати, що курс літератури, окрім суто навчальних завдань, несе в собі великий виховний потенціал, який реалізується створенням сприятливих ситуацій для емоційного сприйняття тексту. На думку автора, формування світоглядних засад, що спираються на загальнолюдські цінності, можливе лише за умови вільного обміну думками, виникнення дискусійних моментів.Тому в розробці чимало різнопланових бесід з учнями.

Література без традицій - храм без фундаменту; без пошанування рідної спадщини - приреченість на меншовартість. Мета запропонованого матеріалу - сприяти вивченню творчості харківських письменників, які кожен, у міру своїх сил і таланту, збагачують українську культуру.Харківські письменники варті того, щоб ми знали про них і пишалися їхніми здобутками. Бо це - історія розвитку культури рідного краю. Тож нехай цей доробок стане ще однією цеглинкою для збудування храму нашого духовного відродження.

Список використаної літератури

1.Хрестоматія з літератури рідного краю - Харків:Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2001.

2.Словник літературознавчих термінів.- К.:Рад. школа, 1971.

3.Храброва Н. Схеми аналізу поетичного та прозового тво-рів // Газ. Укр. мова та літ.- 1999.-№ 20.

4.Літературна Харківщина : Довідник.-Харків: Майдан.

5.Бандура О.М. Міжпредметні зв'язкив процесі вивчення української літератури.- К.:Рад.школа, 1984.

6.Тараненко О.С.Простий сюжет.-Харків :МП "Видавець",

1992.

7.Сапеляк С.Є. Страсті по любові:Поезії/автори вступних статей О.Борисенко, М.Ткачук;живопис В.Гонтарова.-Х.: Майдан,2000.

8.Микола Побелян. Сніги на двох: Лірика.-Париж-Львів-Цвікау.:Зерна,1999.

9.Верховень В.М. З полум'я і полину: Вірші.- Х.:ІІІ тисячоліт-тя,-1999.

10.Тимченко В.П. Над прірвою зневіри: Поезії.-Харків: Крок,2000.

11.Мардус О.Г. Я Чураївною була…: Поезії.-Х.:"Майдан",1998.

12.Матюх Н.Д. Літо в лютому:Вірші.-Харків: Східно-Українська академія бізнесу. 2000.

Твір - роздум на тему "Моя Харківщина"

Твір на тему "Вірю в майбутнє твоє, Україно"