При використанні матеріалів цього сайту - АКТИВНЕ ГІПЕРПОСИЛАННЯ та розміщення банеру -ОБОВ'ЯЗКОВЕ!!!

На превеликий жаль, даних про автора - немає.

Тема уроку: "Вчитися жити в мирі та злагоді."

Мета:

* Формувати у дітей єдине переконання в необхідності праці як природної потреби кожної здорової людини;

* Прищеплювати любов до праці, людей праці;

* Спонукати учнів до усвідомлення ними необхідності жити в мирі та злагоді з рідними, близькими людьми, іншими народами, державами;

* Виховувати в учнів дбайливе, ощадливе ставлення до рідної природи;

* Плекати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю, розуміння, причетності до всіх подій, що відбуваються в Україні;

* Формувати переконаність у нетлінності духовних скарбів народу, глибоку повагу до батьків, до рідної України.

Обладнання:

1. Саморобний плакат з написом „Дерево мудрості”. На цьому плакаті намальоване розкішне дерево, а на його гілках написи-листочки з висловами:

* Хто людям добра бажає, той і собі має (укр. прислів’я);

* Поведінка – це дзеркало, в якому кожен показує своє обличчя (Гёте);

* Роби добро – не кайся, робиш зла – зла і сподівайся (укр. прислів’я).

2. Саморобний плакат „Моральний кодекс народної мудрості”.

* Світ не без добрих людей (укр. приказка);

* Все добре пам’ятай, а зла уникай (укр. прислів’я);

* Бережи честь змолоду (укр. приказка);

* Хто чисто сумління має, той спокійно спати лягає (укр. прислів’я);

* Шануй сам себе, шануватимуть і люди тебе (укр. прислів’я);

* Посієш вчинок, виросте звичка (укр. прислів’я);

* Не копай іншому яму, бо й сам упадеш (укр. прислів’я);

* Не плюй в криницю, знадобиться води напитися (укр. прислів’я);

* Чого собі не зичиш і другому не жадай (укр. прислів’я);

* Зароблена копійка краще краденого карбованця (укр. приказка);

* Щоб досягти великого, треба почати з малого (укр. прислів’я);

3. Записи пісень Ніни Матвієнко.

Учитель:

Земля моя рідна – це моя Україна! Разом с тобою, моя земле, ми готуємося вступити в нове тисячоліття. Бути свідками, учасниками подій, що відбулися протягом двох тисячоліть і розповідати про це своїм нащадкам – велика відповідальність. Час розкидання каміння минув, пора збирати його. Тож не пошкодуймо для цього ні сил, ні душевних щедрот. Пам’ятаймо, що відродження народної духовності – одна з найважливіших умов становлення українського народу як нації. Вічний символ – український золотий колосок пшениці, що тягнеться до чистого неба, - сьогодні має бути символом миру, злагоди, доброти, милосердя. У цьому вся сила, святість, цінність, духовність. Модно зарясніло сьогодні слово „духовність”. Як ви розумієте це слово, що ви вкладаєте в його зміст?

Учениця:

Духовність – це передусім внутрішній світ людини. Це те, що робить людину красивою душею, морально чистою. Багато людей нині повернулося обличчям до церкви. До Бога. Одні несуть дітей до церкви охрестити, але потім не вчать їх жити по-християнському. Інший – у своїх повсякденних турботах про хліб насущний забуває про духовність, про безкорисливе служіння ідеалам.

Учитель:

А це через те, що в багатьох із нас немає віри в себе, в людей, які нас оточують, у нашу вітчизну. Може, більшість із нас і повернулося до Бога тому, що нею керує страх. Страх перед майбутнім, страх за власне життя.

Батьки учнів висловлюють свої думки щодо почутого.

Учитель:

Яку ж дитину з самого малку ми вважаємо вихованою?

(До розмови залучуються гості).

Учитель:

Першим духовним центром для кожного з нас, безперечно, є родина. Крім того, кожен населений пункт в Україні має свій духовний центр – церкву і дзвіницю. Духовний центр має своє розгалуження у вигляді каплиці.

Учень:

Каплиці – невеличкі споруди для релігійних відправ і молитв, хрести біля шляхів та на цвинтарі. З кожною з таких каплиць пов’язана ціла історія. Ось одна з них: під час повинні загинули діти, і в пам’ять про них було споруджено капличку. До якої приходять помолитися всі односельці. Нині намітилися тенденція, за якою віруючи батьки виховують своїх дітей в релігійному дусі, вільнодумні батьки – в дусі вільнодумства, атеїсти – в безрелігійному дусі. Та, незважаючи на такі різні духовні позиції батьків, спільним для усіх українських родин є бодай елементарне ознайомлення дітей з християнською вірою. Не забуваймо, що християнська релігія належить до надзвичайно важливих компонентів духовної культури. Тому треба щоб кожна сім’я мала Біблію. Кожна дитина, коли виросте, захоче відвідати церкву, послухати духовну музику, спів. Тому хочеться, щоб вона не стояла там „стовпом”, а всіма фібрами душі вбирала велич і красу церковно-релігійного мистецтва. А що ж проповідує християнська мораль?

Учитель:

У домашній бібліотеці кожного свідомого українця-патріота поряд з Біблією стоять твори Тараса Шевченка. Те, що пов’язали із внутрішнім світом людини, її мораллю, думами, займало у творчості Кобзаря центральне місце. Виливаючи тугу за рідною Україною, її народом, важко переносячи його біль і страждання, поет знову таки не забуває Бога:

... я Богу помолюся...

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу.

Т. Шевченко – великий син України, гордість і слава наша. Творчість поета – згусток добра і правди. Він був сіячем духовних якостей українського народу. Який глибокий зміст вкладено в слова поета:

Раз добром зігріте серце

Вік не прохолоне.

Саме на прикладі Т.Шевченка ми бачимо, що справжнє щастя людське не мислиме без повної гармонії людини жити в мирі і злагоді з усіма.

Кожен, хто з’являється на світ, претендує на щасливу долю. Але чому одні її мають, а інших вона вперто обминає? Що таке щастя, на вашу думку? Як його знайти?

(Учні висловлюють свої думки).

Мама учениці:

Зрозуміло, що щасливими не народжуються, ними стають. Вирішальну роль у щасті людини відіграє сім’я.

Людина сама будує храм духовності своєї сім’ї. Сім’я, яка буде жити в мирі і злагоді може зробити людину щасливою.

Учитель:

Всі хто віроломно вривався на нашу землю, щоб поневолити її, знищити корінну націю, в першу чергу нівечили її сім’ю, відривали дітей і молодь від рідної української мови, плюндрували самобутню культуру української родини, рили прірву між батьками і дітьми.

Можна плакати через дітей. Можна плакати через батьків. Батьки та діти можуть сваритися. Але сваритися за законами любові. А якщо сваритися за законами ненависті, тоді це вже не проблема батьків і дітей, тоді це війна батьків з дітьми, а дітей з батьками. Тому, щоб запобігти цьому, пам’ятайте, що саме в сім’ї плекається найвища цінність – діти, цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожен батько й мати мають можливість повторити й продовжити себе у своїх нащадках. Кожна людина є смертною. Але сім’я, рід, народ – безсмертний.

А як ви думаєте як треба молодій людині вашого віку готувати себе до подружнього життя?

Учениця:

Я думаю до подружнього життя треба готуватися обов’язково, але головне тут вироблення в юнака бажання та вміння бути вірним чоловіком, добрим хазяїном, годувальником сім’ї, авторитетним батьком, вимогливим вихователем своїх дітей, а дівчині – бажання бути дружиною, матір’ю, господинею, берегинею домашнього вогника.

Учитель:

Непохитною була і лишається педагогічна істина: на материнстві та дитинстві, батьківській та родинній злагоді тримається світ. А що думають батьки з приводу підготовки їх дітей до створення сім’ї.

Мама учениці:

Підготовка до родинного життя така ж важка як і підготовка до праці. Трудове і родинне виховання відбувається наче само по собі, в природних обставинах, невимушено.

Щоб мати хорошу сім’ю слід по-перше, цього хотіти, а по-друге, треба вміти її створити. А суть уміння полягає в бажанні будувати правильні родинні стосунки та виховувати дітей. Особи обох статей мають бути однаковою мірою готові до здійснення благородної місії батьківства та материнства. А потреба в сім’ї найінтенсивніше формується тоді, коли дитина росте в атмосфері сімейної злагоди, добра і ласки.

Учитель:

Особливо відчутний вплив матері на емоційний світ дитини. Саме від матері діти черпають такі необхідні для дружини й матері риси характеру, як душевність, щирість, ласкавість. Навіть голос матері по-особливому впливає на дитину. І позитивне ставлення до людей передбачає також один з основних засобів створення нормальних людських відносин. Хто не вміє спілкуватися, той часто замикається самотнім. Треба вміти говорити і мати про що говорити. Від чого ж залежить уміння висловлюватись?

Учень:

Багато значить добір слів. Люди, які мало читають і мало говорять, мають украй збіднений словниковий запас, говорячи, часто замовкають, підшукують потрібні слова. Через це їх мова малоцікава.

Учитель:

А що можна порадити для встановлення контактів між людьми?

Учениця:

Визначте спільні інтереси, а тоді вже починайте розмови. Встановлюючи контакт, уникайте спірних питань, зокрема таких, які не мають принципового значення. Щоб позбутися сором’язливості під час встановлення контактів, дайте собі слово щодня починати розмову з незнайомою людиною. Голосно вимовляти „Ви” і напівголосно „я”.

Учитель:

Чи вмієте ви себе поводити так з людьми, щоб вас розуміли, охоче приходили вам на допомогу? Чи знаєте основні правила поведінки в товаристві?

Учень:

Кожна людина прагне завоювати репутацію симпатичної людини, відчувати любов, повагу, прихильне ставлення до себе. Але абсолютно однакових людей не буває. Так само, як немає людей цілком хороших або цілком поганих. У різних ситуаціях, за різних обставин одна й та сама людина поводить себе не однаково.

Учитель:

Так, люди різняться багатьма рисами, у них різні досвід, характер, вдача. А чи існує взагалі якийсь загальний принцип поведінки, який створює між людьми взаєморозуміння, злагоду.

Учениця:

Так, є, і в ньому втілена мудрість позитивного ставлення до людей: „Поводь себе так з іншими. Як хотів би, щоб вони поводились з тобою”.

Поряд з цим є не менш важливий принцип: „Увійди в становище іншого”. Зрозумій його інтереси, бажання, побоювання, мрії. Недаремно у народі говорять: „Не хвали себе сам, а нехай тебе люди похвалять”. Людина повинна бути дуже самокритичною по відношенню до себе. До своїх вчителів, даючи їм правильну оцінку.

Учитель:

Якось я прочитала лист в одному з журналів, де восьмикласниця писала про те, що вона соромиться своїх батьків: вони не освітні, обмежені, немодно вдягаються.

(Учні обговорюють лист восьмикласниці).

Учениця:

Зараз престиж людини в основному визначають наявністю чи відсутністю автомобіля, відеотехніки, багатством сім’ї. Але все рівно завжди престижними для дітей були батьки душевно щирі, трудолюбці. Помітьте, що багато видатних людей як раз вийшли з сімей середнього достатку, зате в них були виняткові батьки: розумні, терплячі, лагідні.

Учитель:

Дуже хочеться, щоб панівною була мода не тільки в одязі, а були такі „моди” в житті, про які говорить поетеса Любов Забашта в поезії „Моди”.

Учениця:

Є моди на зачіски,

На гострі носки в черевиках,

На декольте на сукні

І на короткі штанці,

На плечі – вузенькі і широкі,

На вуха – малі й великі,

І навіть на форму браслета

На ніжній дівочій руці.

І ми, незалежні. Зайняті завжди ділом,

Хоч пізно, а все ж плетемося у моди тієї в хвості.

Так тільки, правду кажучи, я б дуже хотіла,

Щоб стали навік панівнише моди в житті:

Моди на світлі душі,

На прямоту, на сердечність,

На людяність, на гуманність.

На серце, повне щедрот...

А ще, скажімо, мода

На щиру людську бентежність,

На вічний дух непокори

До скритих лакуз і підлот.

Учитель:

Так, мода існує на все. Прикро лише, що мало сьогодні ми говоримо про християнську мораль, яка сповідує добро, милосердя, мир, злагоду. Чи зустрічали ви зараз випадки безкорисливої допомоги один одному?

Учениця:

Багатьох читачів газети „Факти” схвилювала публікація про 63-річну мешканку Херсона Тамару Голубяйникову, яка добровільно взяла на себе піклування про двох малят, кинутих ще в пологовому будинку матерями і які тихо вмирали в жалюгідних умовах міських лікарень.

Учитель:

В наш час ми звикаємо тільки до поганого і на цьому фоні чиєсь співпереживання здається нам оазисом в пустелі. Боляче, що на такі вчинки здатні чомусь люди малозабезпечені. „Люби ближнього свого, як самого себе”, - сповіщає одна з головних заповідей християнської народної моралі. В даному випадку любов виражає прихильне, щире, доброзичливе ставлення до людей, як прояв прагнення до загальнолюдської консолідації. З чого ж починається формування любові до ближнього?

Учень:

Формування любові до ближнього починається з відчуття дитиною любові до батька, матері, братів, сестер, дідусів, бабусь, рідних, близьких, знайомих. Усі ми зобов’язані любити ближнього, бо ж живемо на одній Землі, на одній планеті. Тож повинні один одному допомагати, не чинити зла, робити добро людям. При цьому не забуваймо. Що любов між людьми починається з кожного з нас.

Учитель:

Всі традиційні українські свята якраз передбачають проявляти любов до ближнього. Родинну злагоду. Пригадайте які це свята?

Кожне традиційне українське свято, народне чи релігійне, одухотворяє людські почуття, родину, злагоду, а з нею національну та загальнолюдську єдність. Цікаво, що для дітей велике значення має не тільки саме свято, а й сам процес тривалої підготовки до нього, в якому активну участь беруть як дорослі, так і діти, вся сім’я. Свята об’єднують всю родину. Про те, що треба жити в мирі і злагоді в родині, в злагоді з природою, самим собою, завжди сповідувалося в неписаному законі народної мудрості. Що ж утверджував кодекс народної моралі?

(Вислови-листочки на дереві мудрості).

Тема уроку: "Вчитися жити в мирі та злагоді."